Львів став "пасткою" для бізнесу: чому релокація обертається дорогою орендою і дефіцитом кадрів

Фото: колаж Retailers

Львівщина за останні роки перетворилася на головний бізнес-хаб країни. Для одних підприємців переїзд сюди став способом врятувати справу життя, для інших – стратегічним кроком для масштабування.

Ми поспілкувалися з представниками двох різних форматів – власницею кав’ярні “Дзендзик” Ксенією Клейнос та операційним директором мережі Seven Restopub Владиславом Улянченком – про те, що насправді відчувають бізнеси після переїзду, з якими труднощами стикаються та як знаходять свій шлях у новому місті.

Оренда: між економікою та “очікуваннями”

Перший виклик, з яким стикається будь-який підприємець у Львові – нерухомість. Ринок вважається перегрітим, а знайти локацію, де ціна відповідає трафіку, стає дедалі важче.

Фото: пресслужба Seven Restopub

Владислав Улянченко, операційний директор мережі “Seven Restopub” зазначає, що специфіка міста диктує свої умови:

Оренда тут часто формується очікуваннями, а не економікою конкретного закладу. Сильний туристичний бренд міста впливає на ставки навіть у тих локаціях, де основний гість – локальний. Через це для ресторанного середнього сегмента нерухомість інколи виглядає переоціненою. З часом розумієш, що вирішує не центр міста як такий, а правильна мікролокація і довгострокова бізнес-модель.

Фото: пресслужба “Дзендзик”

Для малих форматів ситуація ще гостріша, проте тут часто вирішує людський фактор:

Оренда дійсно перегріта, але в мене дуже гарний орендодавець. Я дуже тішуся, що вони мені не піднімали оренду. І навіть іноді в якісь такі критичні моменти вони трошки роблять знижку... За весь час, поки “Дзендзик” існує, ціна за оренду не змінилася”, – розповідає Ксенія Клейнос, власниця кавʼярні “Дзендзик”.

Маркетинг та боротьба за увагу

Якщо у рідних містах бренди могли роками вибудовувати репутацію, то у Львові доводиться починати з активного просування. Конкуренція змушує збільшувати бюджети: за словами Владислава (Seven Restopub), якщо у Запоріжжі на маркетинг закладали 5% від обороту, то у Львові ця цифра сягає 10%.

Цікаво, що канали залучення клієнтів кардинально різняться залежно від аудиторії. Для мережевих закладів, розповідає Владислав (Seven Restopub), найкраще працюють Instagram, TikTok, рекомендації гостей і Google-відгуки.

Фото: пресслужба “Дзендзик”

Для локальних кав’ярень спрацьовує “ціннісний” маркетинг:

Тут більше щодо маркетингу грає роль моє громадське підгрунтя. Ядро наших гостей – це люди, які якось пов'язані з громадським сектором, з волонтерством... Вони приходять, щоб нас підтримати, – розповідає Ксенія (“Дзенздик”).

З якими проблемами стикається заклад

Для невеликих закладів труднощі часто полягають в операційному навантаженні на власника. Ксенія Клейнос згадує старт:

Мені дуже не вистачало фізичних сил, щоб робити все одразу. Треба було налагодити постачання, придумати меню, налаштувати процеси... Збоку все це виглядає дуже просто. Але насправді це був трохи міраж.

Також для малих закладів головний ворог – сезонність. Ксенія відверто каже: “одна кав’ярня – це більше для душі”, адже у грудні заклад спрацював у мінус, а в січні вийшов у нуль.

Фото: пресслужба Seven Restopub

Для великих мереж одним з головних викликів є кадри. Конкуренція йде не тільки за гостя, а й за команду, розповідає Владислав:

У Львові дуже висока концентрація закладів HoReCa на невеликій території, тому хороші спеціалісти мають великий вибір. Саме тому ми перевезли частину команди із Запоріжжя – це допомогло швидше передати стандарти й ДНК бренду. А вже локальна команда підсилює це своїм досвідом і розумінням міста. Часто ми виставляємо вакансії на інші міста і перевозимо кваліфікованих працівників забезпечуючи їх житлом.

Адаптація продукту: піца проти хот-догів

Цікаво, що обидва герої погоджуються: стати “своїми” для львів’ян було цілком реально, якщо запропонувати щось відмінне від мас-маркету. Для “Дзендзика” це стала атмосфера Бердянська та відмова від холодного мінімалізму.

Фото: пресслужба “Дзендзик”

Я не можу сказати, що мені було важко стати своїми для Львова. Був такий класний відгук: дівчина написала, що у Львові багато кав'ярень таких мінімалістичних, вони вже виглядають дуже схоже. Логотип міняється, але ти сидиш і навіть не знаєш, де ти знаходишся. А у “Дзендзику” затишно і відчувається життя через те, що дуже багато деталей різних цікавих... Наша суперсила в атмосфері, в спілкуванні, в домашністі, – розповідає Ксенія.

Владислав Улянченко додає, що львів’яни спершу “тестують” новачків на стабільність, але швидко стають лояльними, якщо бізнес готовий змінюватися:

Кардинально концепцію ми не змінювали, але відреагували на поведінку гостей. З перших днів роботи стало зрозуміло, що до нас у Львові активно приходять сім’ями, тому ми додали дитячі кімнати – у Запоріжжі такого запиту практично немає.

Також є різниця в меню:

У Львові ми ввели піцу, тоді як у Запоріжжі сильніше працює формат із хот-догами. Це не про зміну ДНК бренду, а про адаптацію під звички гостя в конкретному місті.

Різні міста – різна економіка

Одним з головних маркерів успіху бізнесу, який відкрився з нуля або приїхав з іншого міста, є фінансова стабільність та здатність “відбити” інвестиції. Особливо – на фоні високої оренди та дорого маркетингу.

Владислав Улянченко (Seven Restopub) зауважує, що порівнювати економіку Львова та Запоріжжя складно не лише через різні культури споживання, а й через відмінності в купівельній спроможності, поведінці гостей та загальному економічному контексті міст:

Середній чек у Львові наразі вищий. Це пов’язано з вищою купівельною спроможністю гостей та стабільним туристичним потоком. У Запоріжжі візити більш швидкі та функціональні, тому чек формується інакше, хоча частота відвідувань може бути вищою.

Попри вищі чеки, мережа не розраховує на швидкі гроші. Наразі орієнтир окупності для Seven Restopub – 30–36 місяців. За словами Владислава, це зважений підхід, який дозволяє будувати довгострокову модель, а не гнатися за миттєвим прибутком.

Окрім цього, вже у червні мережа планує відкрити новий об’єкт у Шевченківському районі міста.

Для малих форматів, як-от кав’ярня “Дзендзик”, шлях до окупності виявився дещо коротшим. Попри сезонні коливання, особливо в часто збиткову чи “нульову” зиму, проєкт Ксенії Клейнос повністю окупився за два роки.

Водночас наразі власниця не розглядає масштабування:

Можливо, через пів року або рік почну розглядати масштабування. Тому що одна кавʼярня – це не бізнес, а, як називається, “для душі”. Тому що коли одна кавʼярня – на прибуток дуже впливає сезонність. Але я навчилася планувати бюджет так, щоб витримувати ці фінансові перепади.

Висновок

За роки повномасштабної війни Львів перетворився на головний бізнес-хаб країни, куди підприємці їдуть або рятувати свій бізнес, або шукати простір для масштабування.

Ззовні може здатись, що в таке велике туристичне місто з активним життя легше увійти та швидше вийти в плюс. Але на практиці це дорога оренда, конкуренція та витрати на маркетинг. А ще – місцеві зі своїми звичками і купа закладів, серед яких потрібно привернути увагу клієнта.

Для когось працює принести у Львів свою атмосферу і “душу”, для когось – помітити потреби нового клієнта і адаптуватись. Але в обох випадках виграє той, хто готовий працювати, не покладаючи рук.

Автор: Романів Анна