Бізнес на валізах: як підприємці з прифронтових міст рятували компанії і починали з нуля

Фото: колаж Retailers

Релокація бізнесу під час війни — це боляче, дорого і часто абсолютно непередбачувано. Часом потрібно витратити тиждень пошуків бодай якогось навантажувача в опустілому місті, втиснути життя цілої компанії в кілька фур і сподіватися, що на новому місці чекатимуть не лише стіни, а й ринок.

Своєю історією з Retailers поділилися підприємці із Донеччини, Харківщини та Запоріжжя. Вони не мали часу на довгі роздуми, тому вантажили обладнання і їхали у Київ, Умань та Хмельницький. 

Дерев’яні вироби WoodLike з Донеччини

Сімейна майстерня WoodLike з Донеччини працює з 2019 року. Родина робила унікальні дерев’яні вироби ручної роботи, а основним каналом продажу та комунікації до великої війни були святкові ярмарки.

"Ми з Костянтинівки. Раніше постійно брали участь у святкових та тематичних ярмарках. Це допомагало нам значно збільшити продажі. Проте головною нашою силою на старому ринку було те, що ми на своїй землі", — згадує Наталя.

Родина Поколенків. Всі фото: Facebook

Перший місяць великої війни родина залишалася вдома, та згодом усе ж виїхала на Дніпропетровщину до знайомих. 

"Ми сиділи й не знали, що робити далі, бо навколо коїлося щось страшне. І тут почали приходити замовлення. Люди запитували про нашу мапу України під вишивку, яка була і залишається нашою гордістю. Це такий дерев’яний пазл, де кожна область є окремою частинкою, яку можна власноруч вишити", — ділиться Наталя.

Мапа України у дереві

Ці запити від клієнтів допомогли зрозуміти, що опускати руки зарано. Люди чекали на вироби, і це змусило родину якнайшвидше відновити роботу.

“Ми обирали серед трьох міст: Дніпро, Львів та Київ. У Дніпрі було комфортно й поруч із домом, але надто близько до фронту. Львів нам дуже подобається, проте ми вирішили, що туди краще приїжджати на свята. Зрештою обрали столицю, бо це серце України. Я вірила, що Київ відкриє для нас нові можливості, і врешті-решт так і сталося”, — згадує Наталя.

Найскладніше було вивезти обладнання та запаси. Напередодні вторгнення склад якраз поповнили фурою фанери з Києва. У підсумку підприємцям довелося терміново повертати сировину в столицю, але вже під звуки вибухів.

Підприємцям терміново потрібен був потужний навантажувач, схожий на ті, що їздять у супермаркетах. Однак, на той момент, з Костянтинівки виїхала вся подібна техніка. Пошуки авто зайняли цілий тиждень. Ще тиждень родина збирала оснащення, дрібні інструменти, сировину та вироби.

Нарешті Наталя разом з родиною були у столиці. Переміщення майстерні обійшлося приблизно в 50 тисяч гривень. Коли вони приїхали до Києва, дізналися про програму підтримки для бізнесів, що релокуються.

"Ми заповнили форму, нам подзвонили з Київської адміністрації і спитали: “А ви вже переїхали?” Ми сказали: “Так”. Вони відповіли: “Ну, ви молодці, але ми вам уже не допоможемо”. Фактично ми переїхали власним коштом", — розповідає підприємиця.

Сьогодні бізнес і побут родини зосереджені в одному будинку в приватному секторі Києва. Підприємці вдало зонували простір: перший поверх повністю віддали під майстерню, а другий облаштували для життя.

Дмитро Поколенко у майстерні WoodLike

Офлайн магазину WoodLike поки не мають, а замовлення відправляють поштою по всій Україні. Є й міжнародні відправлення. Наприклад, днями вони надіслали вироби у Лондон та Німеччину. 

Десь за рік після переїзду ми наздогнали довоєнний рівень продажів, а зараз навіть перевищили його. Загалом майже за чотири роки повномасштабного вторгнення середній чек зріс втричі. Сьогодні ми постійно шукаємо нових партнерств, аби виконувати не лише одиничні замовлення, але й мати гуртові, — говорить жінка.

Питання про повернення на Донеччину після війни для Наталі надзвичайно болюче.

Виріб із майстерні WoodLike

"Наше рідне місто повністю зруйноване. Навіть якщо сьогодні чи завтра закінчиться війна і закінчиться нашою перемогою, я не уявляю, скільки потрібно часу, щоб туди поверталися люди. Поки ми тут і намагаємося жити", — підсумовує власниця WoodLike.​​​​​​​​​​​​​​​​

Суші-бар My Thai з Харківщини

Серед підприємців, які релокували свій бізнес, також Ярослав Квасницький – співзасновник суші-бару My Thai.

Ярослав Квасницький. Всі фото: Instagram

На старті великої війни Ярослав керував двома точками на Харківщині. Заклад в Ізюмі був зовсім новим — він встиг пропрацювати лише кілька місяців. Однак, через окупацію міста, бізнес фактично перестав існувати.

“Ми навіть не встигли попрацювати. Команда була місцева, вже тільки-но налаштували процеси й все обірвалося. Хоча, старт виглядав перспективним”, – згадує чоловік. 

Команда My Thai майже місяць перебувала в окупації за надзвичайно складних умов. Спочатку заклад залишався неушкодженим, але згодом його розгромили й розграбували все, що було всередині. На щастя, усім співробітникам вдалося евакуюватися.

Друга точка суші-бару знаходилася у Лозовій. Там ситуація була дещо іншою. Через кілька місяців після початку вторгнення у місті оголосили евакуацію, а продажі почали стрімко падати.

Ще два тижні ми спостерігали за ситуацією і зрештою вирішили їхати, оскільки роботи не було. Ми зібралися всією командою і вирушили до Умані, — поділився Ярослав.

Умань Ярослав обрав не випадково, там на нього чекав друг, який допоміг із житлом. Команда з чотирьох осіб виїхала разом зі своїми родинами. Якийсь час усі жили в одній квартирі. 

Зрештою Ярослав зрозумів, що потрібно відкривати новий заклад. На щастя, на складі зберігалося обладнання, що залишилося від бізнесу, закритого ще до війни.

“Пошук локації та саме відкриття зайняли всього півтора місяця. Ми не мали змоги тягнути довше. Гроші танули, а людей потрібно було влаштовувати на роботу. Стартували максимально швидко”, — говорить чоловік.

Бюджет на релокацію та перезапуск склав близько 150 тисяч гривень. Ці витрати охопили оренду нового приміщення, логістику обладнання та необхідні ремонтні роботи.

Ярослав від початку бачив потенціал для масштабування, тому згодом офіційно зареєстрував торгову марку My Thai. Вже за рік після релокації в Умань він прийняв рішення про розширення бізнесу.

“У період з 2023 по 2024 рік наша мережа розрослася до 10 закладів, а найбільший із них ми запустили у Дніпрі”, — з гордістю розповідає підприємець. “Проте згодом справи погіршилися, і нам довелося прийняти складне рішення про закриття більшої частини точок”.

Суші із закладу My Thai

Згодом частина команди почала повертатися до Лозової. Там ситуація відносно стабілізувалася. "Майже щодня над нами щось літає, бувають прильоти. Однак, ми продовжуємо працювати попри все", — описує Ярослав будні прифронтової Лозової.

Якщо порівнювати з довоєнними часами, ситуація далека від ідеальної. Витрати зростають, а прибутки дещо зменшуються. "Бувають збиткові місяці, інколи ми  виходимо в "нуль". Але більшість місяців прибуткові", — зазначає власник My Thai.

Місяць тому Ярослав відкрив ще один заклад у Лозовій, але вже іншого формату – з морепродуктами та вином. Найближчим часом він зосередиться на розвитку цього проєкту.

Парфуми DEPAVA із Запоріжжя 

До повномасштабного вторгнення бренд парфумів DEPAVA мали виробництво у Запоріжжі. Саме звідси посилки відправлялися клієнтам по всій Україні. Посилення обстрілів восени того ж року змусило власника, Андрія Величка, перевезти бізнес у безпечніший регіон, аби зберегти команду та потужності.

“Ми розуміли, що залишатися не можна. Тому як тільки знайшли нове місце — одразу переїхали, жодних вагань не було”, — ділиться Андрій.

Підприємець Андрій Величко. Фото: Facebook

У списку міст-кандидатів були Вінниця, Івано-Франківськ, Львів, Тернопіль та Хмельницький. "Тут було багато друзів і співвідношення ціни комерційної нерухомості та житлової найбільш приваблива в порівнянні з іншими містами", — пояснює Андрій те, чому команда обрала Хмельницький. 

За словами підприємця, важливим фактором стало й бізнес-середовище. Хмельниччина має потужну підприємницьку спільноту, яка створює чудові умови для розвитку.

“На повну релокацію виробництва знадобилося близько тижня. Приміщення шукали самостійно і не зверталася за допомогою до міської влади. Як зізнається власник DEPAVA, варіант знайшовся швидко, хоча й не був ідеальним. Згодом компанія почала шукати кращі локації.

Не всі співробітники вирішили релокуватися, але половина команди підтримала рішення засновника. Шестеро людей (пакувальники та складські робітники) продовжили працювати з DEPAVA вже в Хмельницькому. 

Після переїзду бренд вийшов на новий рівень. “Зараз ми працюємо в усіх напрямках: відкрили два "острови" в Хмельницькому, розвиваємо гурт, дистрибуцію та поєднуємо онлайн з офлайном”, — зазначає Величко. 

Парфуми мають у складі до 30% французьких олій

З 2022 року середня вартість парфумів DEPAVA зросла на 30–40%. Такий стрибок цін став вимушеним кроком через суттєве здорожчання імпортної сировини та значні коливання валютного курсу, до якого прив'язане парфумерне виробництво.

Ці історії вкотре доводять, що навіть у найскладніших умовах український бізнес знаходить сили не лише для виживання, а й для пошуку нових можливостей і росту.

Якщо ви плануєте релокувати свій бізнес, візьміть до уваги досвід героїв нашого матеріалу. Не завжди варто їхати туди, де “найспокійніше”. Оцінюйте логістику, вартість оренди та наявність бізнес-спільноти. Також зберігайте команду, якщо це можливо. Релокація частини колективу може зберегти якість процесів. Головне — використовуйте переїзд як привід для росту. Не бійтеся експериментувати з асортиментом чи товарами, особливо на новому ринку. Іноді криза стає поштовхом до виходу на міжнародний рівень.

Автор: Білан Таїсія